Архів інтернет-видання КуПол до жовтня 2004 року.
Новий сайт знаходиться за адресою http://cupol.lviv.ua

Час рікою пливе. Але не в Дністровському каньйоні…

Дністровський каньйонЗа десятиліття нічого не змінилося – люди над Дністром продовжують займатися натуральним господарством і гарувати на заробітках

 
У міській метушні та гаморі, у повсякденних пошуках хліба насущного якось забуваються засадничі істини, які творять із нас людей. Це вміння дослухатися до чужої думки, безкорисливо допомогти ближньому, згадати, що таке гідність і порядність. Саме за цим люди їздять на Дністер. Тож дружній гурт львівських і київських журналістів узявся за старе – рівно через 10 років після останнього походу ми вирішили знову сплавлятися на човні з Галича до Заліщиків.
 
200 км доброти та порядності
 
Не знаю, яким чином, але якось так склалося, що за всі мої чотири дністровські сплави я не зустрічав на ріці жодної злої чи недоброзичливої людини. Ба, навпаки, кожен із місцевих мешканців завжди був готовий допомогти, щось підказати чи посприяти. Люди на Дністрі надзвичайно гостинні та добросердечні, готові поділитись останнім у скрутну хвилину. Але й горді – ніколи не вимагатимуть показної вдячності.
 
Ось і цього разу – в нас сталася прикрість, зламалася помпа від човна. А поряд на березі хлопці з місцевої турагенції «Галичина-тур» саме складали свій човен. Ми попросили у них помпу, щоби надути свій, – ті люб’язно погодилися. Розуміючи, що без помпи на ріці робити нічого, ми запропонували купити їхню. Ті відмовилися – мовляв, самим треба. А через півгодини привезли в подарунок іншу, за що велика дяка пану Миколі Хрептику.
 
На наступній стоянці в селі Нижнів нам зустрівся місцевий електрик Михайло Миколайович Олійник, який не лише показав найближче джерело, а й запровадив до нього. А ще намагався поділитись із мандрівцями уловом чудової дністровської рибки, якої в магазині не знайдеш. Щоправда, юшки ми того разу не їли, але чарку з електриком таки випили.
 
А вже у Заліщиках познайомились із продавцем крамниці при дорозі, який не лише розповів, де, що і почім, а й порадив, у якій місцевій кнайпі варто якір кинути, щоби смачно і бюджетно заморити хробачка.
 
Його величність Каньйон
 
І все ж найважливішою атракцією на Дністрі є річковий каньйон. Описувати його немає змісту, бо цю красу треба просто побачити. Висока вода вирує поміж червоних скель, оминаючи порослі густим лісом кручі. На берегах річки чимало рідкісних птахів – білі й сірі чаплі, чорногузи. А якось нам на очі потрапив надзвичайно рідкісний гість – чорний лелека! Високе небо над головою, стрімка річка під човном – що ще потрібно для втомленої міською метушнею душі? Хіба відвідати кілька цікавих туристичних об’єктів – водоспад Дівочих сліз (вода крізь мох і вапняк веселковим дощем спадає із порослої мохом печери на високому березі каньйону), печеру самітника, де колись була криївка повстанців, чи розкішний водоспад неподалік села Возилова. Або колишню дачу Пілсудського, в якій нині розташований дитячий табір. А ще можна було побувати на музичному фесті в селі Унежі. Щоправда, ми на нього лише зазирнули – тлум «неформалів» і гучна музика якось дисонували із миром у душі, що народився під час спілкування зі старим Дністром. Зате наспівалися ми потім – ледь не до гикавки…
 
А чи не найяскравішим враженням від мандрівки була чиста та неймовірна джерельна вода, що била зі стін каньйону, пінилась у численних водоспадах і просякала невеличкими лісовими струмочками. Частенько, щоби її набрати, не доводилося навіть вилазити з човна: можна було причалити до скелі, з якої било джерело, – і баклажки повні! Такої смачної та чистої води, як у каньйоні Дністра, годі знайти в Галичині. Хіба карпатська може з нею зрівнятися!
А що змінилося?
 
Попихкуючи люлькою із запашним тютюном і махаючи весельцем, я мимоволі порівнював мандрівку Дністром десятилітньої давнини із теперішньою. Здається, нічого особливо не змінилося – та ж буйна природа, розкішні пейзажі, чиста крижана вода у водоспадах, привітні та гостинні люди... Щоправда, побільшало мандрівців – різноманітні туристичні фірми зі Львова, Києва та Тернополя за пристойні гроші покатають вас Дністром – не доведеться клопотатися ні приготуванням їжі, ні турботами про багаття та намети. На річці ми зустріли з десяток туристичних груп, які сплавлялися на каяках, катамаранах та навіть невеличких рибальських човнах! Приємно, що після їх відвідин на місцях стоянок не видно куп сміття та непотребу. Люди розуміють, що унікальний природний комплекс каньйону треба берегти як зіницю ока.
 
Воно, може, й добре, що цей райський куточок досі залишається своєрідною майже незайманою оазою посеред індустріальної Європи. Проте якось невесело стає на душі, коли бачиш, що за десятиліття у навколишніх селах не з’явилось ошатних осель. Ні, старі й досі справно служать селянам і виглядають дуже мальовничо та чепурно. Проте, вибачайте за зворот, слідів добробуту, як і десятиліття тому, майже не видно. Селяни, як і колись, живуть практично натуральним господарством, відміряючи життя від урожаю до урожаю. Таке враження, що десятиліття майже не зачепило ці благословенні місця. Десь будували дороги, готелі, зводили великі крамниці та супермаркети. А тут… Навіть жодної туристичної стоянки не обладнано. Це й не дивно, адже місцеве населення практично не має вигоди від туристів, на відміну від мешканців Карпат. Хіба власники крамниць. Але їх ще треба знайти у наче поснулих селах! Тож мандрівники все необхідне беруть зі собою, не скуповуючись на місці.
 
Можливо, якби держава хоч трошки дбала про своїх громадян, то посприяла б місцевим підприємцям, щоби вони могли відкрити гостинні садиби для відпочивальників, туристичні кемпінги, прокат човнів, зрештою, стежити за безпекою на воді. Можливо, тоді б зажили туристичної слави та розквітли чудові історичні містечка на Дністрі – Галич, Коропець та Заліщики.
 
І все ж заким писав, я вже скучив за Дністром. За його неспокійними порогами, величними кручами та стрімкою водою. Тож із упевненістю скажу: «До зустрічі, Дністре, наступного року!»
 
Досьє
 
Дністровський каньйон розташований на межі чотирьох областей: Івано-Франківської, Тернопільської, Чернівецької та Хмельницької. Довжина близько 250 км забезпечує йому місце серед найбільших каньйонів не лише України, а й Європи.
 
Згідно з рішенням всеукраїнського інтернет-опитування, Дністровський каньйон визнано одним із семи природних чудес України.
 
 
Богдан Волошин - журналіст, оглядач, галицький письменник.

Працюю у різних періодичних та не дуже виданнях Львова із 1984-го року. Один із співзасновників «Інформатора». Люблю Карпати, галицькі містечка і людей із почуттям гумору. Автор п`яти книг. Не є членом жодної партії чи спілки.    
 
Середа, 10 серпня 2011, 10:45
Написав  Богдан Волошин
Джерело: газета Інформатор

Повернутися до списку публікацій






Останні публікації