Архів інтернет-видання КуПол до жовтня 2004 року.
Новий сайт знаходиться за адресою http://cupol.lviv.ua

Битва влади: чиновники проти депутатів

Депутати Львівської міськрадиПредставники муніципалітету ігнорують міських обранців. За те їм «призначили» кару
 
Кому бодай раз доводилося звертатися по допомогу до муніципальних чиновників, той, як-то кажуть, на власному досвіді відчув ставлення чиновницької братії до простого громадянина. Зверхність, байдужість, небажання допомогти… «А що тут дивуватися! – кажуть депутати і представники громадських організацій. – Муніципальні чиновники настільки знахабніли, що не реагують навіть на представників депутатського корпусу». А ще не звертають уваги не тільки на депутатські запити, а навіть на рішення комісій міськради.
 
Наскільки ефективною, у такому разі, можна назвати співпрацю між депутатським корпусом Львівської міської ради та виконавчими органами влади? І чи не вплине така ворожнеча на львів’ян? Про це дискутували за круглим столом «Інформатора» представник ГО «Громадянська позиція»Теодор Дяків, заступник начальника управління природних ресурсів і регулювання земельних відносин Ігор Гуменчук та депутати Львівської міської ради Володимир Гірняк і Юрій Михальчишин.
 
– Наскільки представницькі функції депутатів, у контексті співпраці з виконавчими органами влади, можна назвати реалізованими?
 
В. Гірняк: Хотів би навести простий приклад, який все чітко проілюструє. Вперше я став депутатом 1998 року, коли ще був студентом-юристом. І так сталося, що після першого ж засідання сесії ЛМР мені трапилася нагода не як депутатові, а як юристові поїхати на стажування до Канади. Мав честь стажуватися у тодішнього міністра праці Канади Лоуренса Маккенлі. Це був держслужбовець однієї з країн великої сімки. Так-от, для мене перша зустріч із ним стала справжнім шоком! Коли я зайшов у приймальню, то чекав на міністра рівно дві хвилини. Він мене запросив, запитав, чи буду каву, канапку. Я сказав, що так. Міністр особисто зробив мені і каву, і канапку. Та й узагалі весь час зі мною спілкувався як із рівним. Згодом ми разом спустилися з п’ятого поверху, сіли в таксі. Він вмостився поруч зі мною на задньому сидінні, щоби не показувати, наскільки є вищим за рангом. Та ще й сам за це таксі заплатив.
 
Коли ж я повернувся в Україну, то одразу як депутат провів свій перший прийом. Щоби щось там владнати, потрібно було звернутися до начальника одного з управлінь львівської мерії. За п’ять перша постукав у двері й запитав, чи можна увійти. У відповідь мене ледве не обматюкали. Щоправда, коли показав посвідчення депутата, то десять хвилин вибачалися. До чого я веду? Та до того, що оцей західноєвропейський вектор показує повагу чиновника до простого мешканця. Бо влада повинна служити насамперед людям. У нас, як бачимо, не завжди так. Депутат може зробити багато – «вибити» якісь кошти на садок чи школу. Але насправді всі постанови депутатських комісій мають лише дорадчий характер. Справжні рішення ухвалює колегіальний орган. От тільки таке відбувається не завжди.
 
І. Гуменчук: У нашому суспільстві сформувався образ чиновника, який сидить за столом, нічого не робить, тільки чекає, коли йому в кишеню запхнуть конверт. Тому він, мовляв, нам зовсім не потрібен. Це не так: держслужбовці бувають різні, переважна більшість – абсолютно компетентні та розумні люди.
 
Зрештою, чиновником бути не так уже й просто. Адже він настільки «обставлений» різними законодавчими актами, що боїться зайвий раз «ворухнутися». В нього з одного боку – Закон «Про корупцію», з іншого – Закон «Про присягу» й інші речі. Тобто чиновник настільки обмежений певними рамками, що не має можливості проявити ініціативу. Повірте, в багатьох службовців така ініціатива є, вони готові її проявляти, та тільки не знають, як її буде оцінено.
 
Ю. Михальчишин: За останні роки взагалі спостерігається своєрідна стратегія найвищих інститутів державної влади – функції місцевого самоврядування послідовно обмежують. Особливо у сфері містобудівної діяльності. Є ініціатива підпорядкувати БТІ Міністерству юстиції. Це позбавить органи місцевого самоврядування контролю над обліком власності, яка перебуває на балансі територіальної громади. Відповідно, роль місцевого самоврядування нівелюють усілякими методами. І не тільки на місцевому рівні.
 
Т. Дяків: А я переконаний, щоцепитання потребує двостороннього розгляду. Насамперед варто звернути увагу на те, чи може бути реалізована представницька функція. Тобто чи дозволяє законодавство окремому депутатові реалізувати свої прямі обов’язки перед виборцями. І законодавство дає чітку відповідь на це питання: так, може. Бо є механізм. Проте сьогодні у Львові його чомусь не застосовують. Інше питання – чи хочуть депутати, фракції, комісії реалізовувати свої права, відстоювати інтереси громади, мешканців і робити це ефективно. Моя думка така: я не бачу в депутатів особливого бажання реалізовувати свої представницькі функції, в тім числі й найбільшої фракції міської ради (йдеться про ВО «Свобода»).
– Чи були прецеденти явного ігнорування депутатських запитів і чи можна назвати якісь конкретні випадки?
 
Ю. Михальчишин: Наразі у Львівській міській раді лежать близько двохсот депутатських запитів, на які немає жодної реакції. І це всупереч Законам «Про інформацію», «Про місцеве самоврядування», «Про статус депутатів місцевих рад». У міській раді повністю ігнорують не тільки депутатські запити, а й інші види співпраці депутатів з чиновниками. Наприклад, існує така форма роботи, як депутатське запитання. Це звернення депутата безпосередньо до чиновника з метою отримання певної інформації, яке потребує не письмового оформлення, а реагування в дуже стислий проміжок часу. Така форма взаємин між депутатським корпусом і виконавчими органами відсутня повністю. Тобто інституція виконавчих органів, по суті, ігнорує норми закону. Так що можна говорити про те, що у нас сформувалася певна правова культура у взаємовідносинах між депутатським корпусом і виконавчими органами, коли можна безкарно ігнорувати норми закону. А з іншого боку, чомусь, як сказав Теодор Дяків, на це ніхто не реагує.
 
Т. Дяків: Є випадки, коли через ігнорування чиновниками депутатів страждає фактично все місто. Адже багато питань мають стосунок до галузі ЖКГ чи комунальних тарифів. Прикладів таких дуже багато. Одна громадська організація, скажімо,звернулася з проблемою до комісії з питань законності. Комісія 28 лютого ухвалила рішення доручити департаменту вчинити певні дії, які могли б владнати ситуацію. Вже вересень – департамент міської ради депутатську комісію проігнорував. І наслідок цієї бездіяльності стосується кожного, хто наразі не має угоди з ЛКП. Адже 5 липня Президент підписав новий закон, у якому вказано, що, по-перше, договори мають бути обов’язково, а по-друге, якщо людина хоче здійснити якийсь перерахунок, то може це зробити тільки за наявності такої угоди. Старі договори визнані незаконними, а нових (питання мали владнати ще 28 лютого) немає.
 
Приблизно така ж ситуація – з повіркою квартирних лічильників. Старий наказ визнали незаконним, нового ще немає. Відповідно, споживачеві, якому представники «Водоміру» зірвали пломбу, доводиться платити за воду в 2,5 раза більше. А такі речі можна владнати шляхом прийняття одного документа, який поміститься на одній сторінці. Була б тільки добра воля чиновників.
 
– А бувало таке, що відповіді на депутатські запити надходять, але жодної інформації в них немає?
 
В. Гірняк: Таке буває надзвичайно часто: отримуємо банальні відписки, які відповідями назвати не можна. З одним депутатським запитом до певного управління я звернувся ще 2007-го. Станом на 2011 рік, незважаючи на те, що я «довбав» і районні адміністрації, і мерію, і департаменти, питання так і не вирішено. Хоча відповідей на запит отримав цілу купу. У них було написано щось на кшталт «це питання занесено у титульний список фінансування на 2008 рік», «про виконання цієї справи ми Вас поінформуємо додатково» і таке інше.
 
Так не має бути. Наші відносини повинні перейти у правову площину. Бо щоби добитися від чиновника чогось, потрібно пройти сім кіл пекла. На депутатські запити фактично не реагують, тому треба ходити на зустрічі з чиновниками неодноразово, лобіювати кожну справу особисто, навіть дрібну – вікно у школі, наприклад. До речі, були дивні випадки за моєї каденції, коли одна школа отримувала щороку додаткове фінансування з бюджету. З одного боку, це добре. Але є навчальні заклади, які не отримували дотацій років із двадцять...

По темі: Нові діти, нові ігри 
 
І. Гуменчук: Не знаю, як працюють інші управління й департаменти, але, безсумнівно, не все так погано, як про це кажуть. У нас, у земельному управлінні, на даний момент лежить лише один незакритий депутатський запит. У ньому йдеться про самовільне захоплення земельної ділянки в школі №73 на вулиці Дністерській. Я далекий від відписок, і ми їх не даємо ніколи – депутати такі ж розумні люди, як і чиновники. Через це ми не пишемо депутатові абищо і абияк, а опрацьовуємо запит.
 
Відповіді на депутатські запити намагаємося давати якнайшвидше. На інформаційні, у яких просять надати певні відомості, відповідаємо впродовж дня. Але ж існують запити, які вимагають певних дій від чиновника чи навіть групи чиновників, відповідно, їх не можна реалізувати швидко. У такому разі створюють робочі групи, щоб усе вивчити й узагальнити. Зазвичай на такі запити даємо проміжкову відповідь, аби поінформувати депутата, як вирішується його справа і коли приблизно вона владнається. Так що у нас вибудовано чітку та конструктивну співпрацю з депутатським корпусом, ми розуміємо одні одних.
 
– Чи існують якісь методи впливу на ситуацію? Якщо вони є, то чому не вживають заходів, які змусили б чиновників співпрацювати?
 
Т. Дяків: Звісно, такі методи є, причому вони дуже дієві. Півтора року існує норма законодавства, яка чудово може поставити будь-якого чиновника на місце. Адже згідно із нею, держслужбовця, який неналежно реагує на звернення депутата, можна звільнити за порушення присяги. Це можна зробити лише за одне ігнорування запиту. Навіть сам механізм звільнення нескладний. Депутат, який не отримав від службовця відповіді чи отримав замість неї відписку, має право звернутися до міського голови, який, своєю чергою, згідно із законом, мусить звільнити працівника адміністрації. Переконаний, що звільнення за порушення присяги бодай одного-двох чиновників зніме питання сотні відписок і двохсот запитів без відповіді практично одразу.
 
Якщо міський голова не реагує на такі речі і, відповідно, не виконує своїх обов’язків, то виникає питання про усунення вже його самого з посади. Він же порушує свою присягу дерслужбовця! Механізм такого усунення також існує. Й у львівських реаліях це цілком можливо – є фракція, яка може зробити це дуже просто, зважаючи на більшість, яку має в міськраді.
 
До речі, нещодавно було звільнено 39 митників, також держслужбовців, саме за порушення присяги. Повна аналогія існує і в органах місцевого самоврядування.
 
В. Гірняк: На сьогодні політична сила «Свобода» має 55 депутатів у Львівській міській раді. Вона може прийняти абсолютно все – і, повірте, голоси для подолання вето знайдуться. Це повинні усвідомити і ми, і львів’яни. Я веду до того, що існує відповідальність «Свободи» за діяльність депутатського корпусу – і вона повинна її на себе взяти. Так що було б тільки бажання…
 
І. Гуменчук: Так,ми можемо будь-якого чиновника в один момент звільнити за порушення присяги чи за інші речі. Це дійсно просто. Але, з іншого боку, я знаю, як складно навчити пересічного громадянина бути чиновником. Тому вважаю, що не варто так радикально підходити до справи: чиновнику треба дати можливість розкритися, знайти у структурі саме його місце. От тоді він працюватиме ефективно. А якщо його ще й заохотити… Чиновник повинен знати, що якщо він зробив щось добре, то його за це похвалять. Він же також має нормальну людську натуру.
 
Ю. Михальчишин: У механізмі усунення держслужбовців є один дуже суттєвий нюанс – не думаю, що міський голова так каратиме чиновників за ненадання відповіді на депутатські запити. Річ у тім, що більшість запитів адресують саме міському голові. Тому апелювати до мера з приводу невиконання міським головою своїх функцій, на жаль, в даній ситуації не доводиться. Андрій Садовий не відповідатиме за те, що Андрій Садовий не дає відповіді на депутатські запити.
 
Я особисто звертався до міського голови із тим, що він не надає відповіді на депутатські звернення й ігнорує депутатів у сесійній залі. І що з того? Механізм усунення міського голови передбачає наявність двох третин депутатського корпусу. Наразі їх немає. І ми не бачимо сьогодні такого консенсусу в лавах депутатів, який дозволяв би говорити про те, що можна висловити недовіру міському голові. Втім, необхідно якось посилити відповідальність виконавчих органів влади. І незабаром ми це зробимо.
 
Середа, 21 вересня 2011, 15:56
Написала  Адріана   Гринишин
Джерело: газета Інформатор

 

Повернутися до списку публікацій






Останні публікації