Архів інтернет-видання КуПол до жовтня 2004 року.
Новий сайт знаходиться за адресою http://cupol.lviv.ua

Голос народу – голос Бога. На виборах-2006 переміг популізм. Бо українці схильні вірити в чудо

ВибориАргумент-газета

14.04.2006
 
Не можу зрозуміти, чому Янукович, Тимошенко, Вітренко чи Садовий ображаються, коли їх називають популістами. Імовірно, тому що в пориві за голосом виборця їм ніколи зазирнути у словник і з’ясувати бодай для себе, що популізм – від латинського populus, означає “народ”. Можна сказати, що цьогорічні вибори – як ніколи “народні”. В істинно латинському значенні слова.А й справді: упродовж перегонів народ уже стільки бажаного й красномовного вислухав, що цього популістичного запасу має вистачити щонайменше до наступного чемпіонату популістів (читай – виборів). Як дослідила ВЛАДА, основні учасники виборів-2006 цілком вписуються у класичні критерії популізму як явища.
 

Основні ознаки популізму, викладені в політологічних працях, наштовхують на думку, що популізм придуманий неначе для України. Ось на чому ґрунтується популізм:– Апеляція до якнайширших мас і ставка на плебс. В українській інтерпретації цим каноном популізму вздовж і впоперек скористалися всі ті сили й кандидати, які позиціонували себе з не-владою.

Читайте по темі: Популізм як ідеологія в українській політиці
Партія регіонів, знаючи наперед про відсутність навіть теоретичних інструментів у майбутньому парламенті запровадити другу російську мову та федеративну модель, усе ж запускала ці наївні ідеї в не менш наївні маси. І плебс, котрий керується радше ірраціональними, а не логічними, спонуканнями, повівся. Щось схоже робила Юля Тимошенко, апелюючи до емоційної розпуки патріотів після розвалу коаліції Майдану. Суто на плебс працювала Наталя Вітренко. Пересічних міщан експлуатував Андрій Садовий, закидаючи їм простакуваті формули на кшталт “сам собі поможи і спи спокійно”.– Тотальна критика і гра на недовірі до владних інституцій. Позитивне сальдо довіри до Ющенка зробило свою справу, й опозиція не мала шансів залучити до себе новий електорат. Тому два переможці виборів – Янукович та Тимошенко – “грали” для свого виборця і будували свою кампанію саме на перевіреній популістичній критиці. Найбільш видовищно це вдавалося Юлії Володимирівні. Популістичний характер її критиканства змусив виборців забути, що ще не так давно Тимошенко очолювала уряд і вороже ставилася до найменшої критики. В цій технології популізму з Тимошенко змагалася здебільшого Вітренко, однак її кампанія була прогнозована й несвіжа. Основна небезпека критиканського популізму – він вимагає постійного нагнітання протестних настроїв. Щойно популіст-критик перестає бути критиком, його рейтинг падає (на замітку Тимошенко). Виокремимо тут антипопулізм “Віча”, яке представило чи не найконкретнішу ідеологію.– Віра в можливість якнайпростішого вирішення проблем і втілення соціальної справедливості. Ця ознака популізму виявилася плодючою для БЮТ. Її відверто комуністична теза “відберемо в багатих і поділимо між бідними” сподобалася народу. Садовий теж дуже часто схематично оповідав, як можна вирішити проблеми: змусите одного жеківця зарухатися – і зарухається все місто. Схема правильна і, що більш важливо, дохідлива.– Орієнтування не на внутрішній зміст справи, а на зовнішню форму. Ця ключова ознака популізму не потребує додаткової розшифровки, позаяк більшість згаданих популістів афішували не стільки свої програми, скільки змагалися у цікавому її публічному представленні. Тож невипадково перемогли ті популісти, котрі мали найбільше очного контакту з виборцями на мітингах та телеекранах. А саме: Янукович (всюдисущі лякалочки “криза невідворотна, буде провал”), Тимошенко (агітаційний тур в останні два тижні кампанії) та Садовий (піар у власному медіа-холдингу).– Заклики до прямої участі народу в управлінні. Партійна система виборів звела до мінімуму цей принцип популізму й залишила його хіба що кандидатам-мерам. Найбільше ним скористався Садовий. Андрій Іванович цей симпатичний принцип популізму фактично зробив прапороносним під час своєї кампанії – людям на конкретних прикладах показували, як простий мешканець може змусити владу (найчастіше комунальну) працювати. І це подіяло, незважаючи на те, що мало хто досліджував реальний ККД “Самопомочі”.– Декларативний характер заяв. Цим найчастіше грішили біло-голубі, оперуючи ідеями, які були запрограмовані на схвалення, але які, однак, не передбачали реального втілення. Фахово підібрані декларації допоможуть “регіоналам” не втратити свій електорат, оскільки Партія регіонів завше зможе сказати: ми хотіли зробити, та нам не дали. Вся сіль такого популізму в тім, що він – цілком щира констатація намірів. Але аж ніяк не бажання втілювати ці наміри.

 
Теорія. А що тут поганого?
 
Популізм помилково вважати всуціль негативним явищем. Головний принцип популізму – він визнає народ головною цінністю на противагу державі. Популізм мобілізовує народ, який загалом не є політично зрілим та поінформованим. Тобто це мистецтво завойовувати симпатії простих людей. Врешті, кожен політик, який працює на широку нішу, приречений бути популістом і розмовляти з простим народом по-простому. Популізм дає прості відповіді на складні питання. Він збирає в кулак гнів і невдоволення та скеровує їх проти влади – і цим змушує її повертатися до народу. Популізм, як довів Садовий, стає на бік малих, але конкретних справ. Першочергове завдання популіста – вловити бажання людей і вміло підживлювати їх ідеями. Лише від моралі політика залежить, чи ці ідеї будуть пустослівними.
 
Мода на популізм, утім, свідчить про незрілість українського суспільства. І про його перебування в кризі без певності в майбутньому. Як пишуть публіцисти, розчарування породжує популізм, розчаруванням він і закінчується. Хоча все-таки популізм бодай раз на 4 роки змушує людину відірватися від реалій і поринути в ілюзорний світ справедливості та чуда. Бодай за це популістам низький уклін!
 
Довідка
 
Популізм (від латині populus – народ) – французька літературна школа 20-х років ХХ ст. Декларувала надміру реалістичне зображення побуту міської і селянської бідноти. Політичний популізм має античні коріння. Більшість римських диктаторів починали із загравання з народом. Тоталітаризм вважається свідченням неспроможності виконати обіцяне.
 
До теми
 
Популізм у дії. Приклад із життя
 
Парламент запровадив пільги при оплаті комунальних послуг (25%), безплатний проїзд у транспорті та 30% надбавку до пенсії особам, котрим до 9 травня 1945 року не виповнилося 18 років. Усі попередні голосування провалювали помаранчеві (за винятком соціалістів). І цим наштовхувалися на докори, що націонал-демократи не дбають про народ. Тепер же фракція БЮТ підтримала ідею соціального захисту дітей війни. Популізм ініціаторів такого закону полягає в тому, що він загрожує крахом держбюджету-2006. Закон вимагає 12 млрд грн (!) видатків. Тоді як у бюджеті-2006 на такі цілі прописано тільки 700 млн. Де шукати такі космічні кошти – популісти не думали.
 
Коментарі
 
Це були не вибори, а загравання з виборцем

Андрій Єрмолаєв, директор Центру соціальних досліджень “Софія”
 
Будь-які вибори є популістичними – це закон жанру. На виборах політики маніпулюють простими істинами, оскільки все будується на стихійних емоціях і потребах. Одна справа, коли таким чином політики використовують популізм для кращого спілкування з виборцем, а інша – коли все зводиться до реалізації власних інтересів. На жаль, на цих виборах було дуже багато популістів. Шкода, що дуже зріс вплив політиків такого типу на суспільство. Це були не вибори, а загравання з виборцем. Хоча виборець не такий уже дурний, адже позитивно реагував на конструктивні пропозиції. Тому є імовірність, що на наступному етапі буде з’являтися все більше політиків-популістів із так званим подвійним дном. Може статися так, що з часом виборці просто розчаруються у політиці, спостерігаючи за клоунадою політиків.
 
Народ сам потребує популістів
 
Кость Бондаренко, директор київського Інституту проблем управління
 
Запит суспільства на виборах-2006 був саме на популістів. До Верховної Ради прийшла Партія регіонів та Блок Юлії Тимошенко, котрі йшли на вибори з найбільш популістськими гаслами. До того ж мерами багатьох міст України, у тому числі й Києва, стали типові популісти. Про що це свідчить? Про те, що наш народ сам (підкреслюю – сам) хоче вірити в солодкі казочки політиків-популістів і з задоволенням дає чіпляти собі на вуха локшину.

Повернутися до списку публікацій






Останні публікації